… Осінній сніг вже котру годину несміливо притрушував забуту людством розв’язку доріг. Сіра далечінь, оповита туманом, зовсім не створювала відчуття небезпеки. Тому хто не знав що ховається за туманом ці краєвиди могли б здатись буденними і простими. Але такі люди оминали це місце десятими дорогами.
Микола ходив вздовж шлагбаума, повісивши автомат на груди і поклавши на нього остаточно замерзлі долоні. Тут, за цією спорудою із мішків, ящиків і шматка труби починалась дорога в нікуди – попереду лишалось декілька українських позицій а далі сіра туманна далечінь, окупована і розтрощена російськими військами.
Через шлагбаум, біля якого стояв Микола, час від часу проїжджав хтось із військових. Для хлопця це було чи не найбільшою радістю – побратими, вертаючись на позиції з крамниці, часто ділились смаколиками, цигарками або просто рятівним гарячим чаєм. Справа від цього поста, покосившись від бездіяльності, стояв ще один іржавий шлагбаум з розкиданими навколо шматками колючого дроту. На свіжому снігу біля нього не було ані слідів черевиків, ані протектора машин – дорогу, яка починалась одразу за ним, навіть військові старались оминати, віддаючи перевагу польовим доріжкам, які щороку ставали все більш кривими від важкої техніки та перевантажених “шишарів”. Не те щоб дорога була надто небезпечною, але над нею часто свистіли кулі, обіцяючи випадково зачепити проїжджаючі автівки, а трохи далі починалась відкрита ділянка яка непогано прострілювалась з висотних будівель, зайнятих ворогом.
Микола рідко дивився в бік іржавого шлагбаума, адже за всю його ротацію лише декілька сміливців наважувались проїхати дорогою життя. Тому і зараз не одразу звернув увагу як з білої пелени туману вилетів білий “пежо”, лишаючи на свіжому снігу поверх колись багатолюдної траси перший слід від цивілізації. Спритно оминувши хаотично розкидані шматки колючого дроту, “пежо” зупинився. Іржавий шлагбаум скрипнув під поривом вітру і недовірливо покосився на дівчину, яка встала з-за керма і крокувала в його бік. “Невже мене хтось відкриє?” – ніби запитував він. “Схоже що так!” – відповів шматок колючого дроту, падаючи на узбіччя біля таблички “заміновано”.
Дівчина звичним рухом накинула капюшон, ніби намагаючись сховати сплутане волосся від снігу, і таким самим легким рухом підняла важкий металевий шлагбаум. Микола здивовано спостерігав за неочікуваною гостею, ховаючись в пелені туману. “Пежо” протяжно кашлянув, проїхав вже відкриту дорогу і зупинився біля поста, заховавшись від ворожих висоток за бетонними блоками. Водійка таким самим легким рухом перенесла іржавий шлагбаум на місце і рушила до Миколи, тримаючи в руках стопку червоно-чорних книг. Він навряд чи був готовий розпитувати звідки на цій забутій світом розв’язці доріг з’явилась дівчина на білому “пежо” – лише дивився на неї з німим питанням в очах.
– Передайте ці книги бійцям з ВОПа номер такий-то, вони їхатимуть через вас завтра, – попросила гостя і, не чекаючи питань, рушила в бік своєї автівки.
Все виглядало так легко і невимушено ніби це була кур’єрська доставка замовлення в столичний торговий центр, а не на контрольно-пропускний пункт, оточений мінними полями. Микола декілька хвилин спостерігав за сніговою курявою, яка здійнялась на дорозі – “пежо” вже розвернувся і помчав далі, кудись в бік тилового блокпосту. Зрозумівши що дива в його зміну більше не трапляться, боєць зайшов до кімнати для чергових, побудованої в руїнах мосту із снарядних ящиків. Там підніс книги до мерехтливої тьмяної лампочки, якій явно не вистачало напруги від тонких дротів, протягнутих з сусіднього села. На чорній обкладинці в червоному контурі виднілась назва: “Авдіївка. Шлях до перемоги”.
Підсівши ближче до буржуйки, Микола обережно гортав сторінки остаточно замерзлими пальцями. На них рясніли світлини прифронтового містечка, портрети його мешканців та історії, від яких віяло теплом. Погортавши книгу до останнього розвороту, Микола придивився до сторінки з портретами авторів. Там, серед них, було вже знайоме йому обличчя водійки білого “пежо”. В цьому ж розвороті лежала записка, певно забута кимось із працівників: “замовлення номер сто-якесь-там, доставка на ВОП номер такий-то. Благодійна крамничка фонду “Зорі надії”…