Знаєш, мешканцю прифронтового міста, що таке війна нашими очима?
Війна – це коли ти жив собі звичайним життям, їздив з дому на роботу і назад, у вихідні ходив на базар та обідав в кафе і думав, що так буде завжди. А одного ранку прокинувся від незвичних тобі звуків стрільби. Ти не розумів, хто це стріляє і з якої зброї, бо ніколи не служив в армії, ну або колись давно фарбував листячко на деревах під час строкової служби. Але про всяк випадок зібрав сумку і втік кудись подалі, до родичів в інший кінець країни.
В цей час в твій дім заїхали військові. В твоєму гаражі припаркувався «шишарік», спальня перетворилась на казарму, у вікні вітальні з’явився кулемет, а балкон взагалі впав на квітник після кількох влучань протитанкових гранат. Іграшка твоєї дитини перетворилась на подушку, яку для зручності підкладає снайпер під приклад гвинтівки. На журнальному столику, який ти замовляв у найкращого майстра на свій смак, тепер стоїть тапік і лежить робоча карта командира. Дорога, якою ти щодня їздив на роботу в сусіднє місто, перетворилась на рубіж оборони. Базар, на якому ти скуплявся, тепер називається «опорний пункт противника», а в кафе замість столика, за яким ти любив посидіти з келихом червоного вина, стоїть великокаліберний кулемет який стріляє по твоєму ж дому.
Ти, звісно, не можеш цього всього знати, бо дорога яка колись вела в твій дім тепер заблокована шлагбаумом, в’їзд за який закритий для цивільного населення. З міркувань безпеки, кажуть військові, але ти думаєш інакше. Ти страшно злий на тих, хто перетворив твій дім на вогневу позицію, з якої стріляють по колишній будівлі твого улюбленого кафетерію. Ти сидиш в мирному Києві чи Львові і пишеш гнівні коментарі та повідомлення військовим, які захищають твій Донбас. Ти за Україну, але не був готовий жертвувати своїм комфортом заради її майбутнього.
Військові продовжують захищати тебе. Знаючи що не дочекаються ані подяки, ані розуміння. Коли лінія фронту посунеться трохи вперед, ти нарешті приїдеш в свій дім. Точніше в те, що від нього залишилось. Ні, ти не станеш дякувати бійцям за те, що зміг повернутись. Ти ще більше образишся на них, бо вони викинули в яму залишки твоїх речей, спалили в буржуйці твої меблі і намалювали картку вогню на твоїх шпалерах.
А знаєш, що я тобі скажу, мешканцю прифронтового міста?
Ми розуміємо твій біль. Але ми робимо свою роботу. Так, як ми повинні її робити. Роблячи її, ми намагались лишитись живими, тому не переймались долею твого майна. Якщо ти не готовий нас зрозуміти і підтримати, просто не заважай нам захищати тебе, будь ласка. Заради майбутнього нашої з тобою країни.
Автор: “Фортуна”, командир екіпажу “Небесної варти”