“Чотирилапий побратим”. Історії з передової
Автор: “Фортуна”, оператор “Небесної варти”
… Вночі був бій. Ну, як бій – звичайні перестрілки між “ВОПом номер такий-то” і “орієнтиром номер кільканадцять”. Звичайний вечір для цього пошматованого ворогом клаптика землі. Коли все затихло, всі крім чергових розійшлись спати по підвалах і бліндажах, бо вночі блукати надворі заборонено, та і навряд чи комусь хочеться зловити шальну кулю від планового прострілу в бік противника…
… Пухнастий боєць на псевдо Муся мала вже кілька контузій і багаторічний бойовий досвід, тож на стрільбу особливо не зважала. Вона взагалі була кішкою сама-собі-на-умі: захоче – буде бігати дикуном по окопах, ловити щурів та несподівано зазирати в бійниці, а ні – то прийде в кімнату, вляжеться на руки комусь з бійців і ніжно замуркотить, як порядна домашня кішка. Бійці, яких важко назвати сентиментальними, щиро любили Мусю і вважали її повноправним членом колективу. Навіть пайку виділяли, правда від неї хвостата вояка часто відмовлялась на користь мишей і пацюків, якими спочатку хвалилась нам, а вже потім з апетитом з’їдала.
Тої ночі Муся знов ходила по важливих справах, відомих тільки їй одній, не зважаючи на все що відбувалось навкруги. Вона і не одразу помітила, як щось гаряче і гостре миттю пролетіло крізь її тіло, лише через кілька секунд відчула, що лежить на снігу. З останніх сил кішка пробувала доповзти туди, де точно мала знайти порятунок, але сил вистачило ненадовго. Зовсім знесилившись, Муся лягла на сніг і почала жалібно нявчати. Раптом хтось все ж забуде про правила безпеки й вийде оглянути територію вночі. Лапатий сніг все сильніше присипав пухнасте хутро, а Муся не мала сил навіть струсити його з себе…
… Вранці один з бійців вийшов подивитись, скільки снігу намело за ніч, і почув знайоме нявчання із замету. Розгрібши сніг, знайшов там мокру і ледве живу улюбленицю підрозділу. Кішку відігріли біля буржуйки, оглянули і знайшли наскрізне кульове поранення. Тваринка мовчки терпіла всі маніпуляції, лише потім, коли спробувала встати і не відчула передніх лап, лягла на бушлат і жалібно промовила щось на своїй котячій. Ще добу лежала мовчки – спала, іноді здригалась, облизувала рани, жадібно пила воду з миски і далі спала.
Наступний ранок був найстрашнішим для пухнастої вояки. Уявіть собі відчуття, коли у вас прострілені і зламані кістки в районі передпліч, а вас замотують в тонку арафатку, беруть на руки і кудись несуть в сильний снігопад. От і Муся відчувала той самий біль. Але терпіла і лише іноді жалібно нявчала, поки я несла її через засніжену глухомань, обійнявши і закриваючи волоссям від снігу. Ще годину ми чекали машину зоозахисників, яка застрягла в сніговому заметі. Сиділи в бліндажику, який служить нам перевалочним пунктом, і заспокоювали одна одну. Я – зі сльозами в очах, бо чомусь не можу спокійно дивитись на страждання тварин, і моя пухнаста посестра, яка спочатку тремтіла від холоду, потім, відігрівшись біля пічки, круглими очима оглянула незнайомий блінаж, важко зітхнула і сховала обличчя в моєму рукаві. Так і задрімала, поки нарешті добралась крізь непогоду наша рятівниця-зоозахисниця і забрала Мусю в місто на лікування…
… Я буду просити Всесвіт, щоб вона вижила і почала ходити. Бо, як би дивно це не звучало, для нас це не просто кішка. Для нас це член колективу, а колектив на війні, знаєте, це майже сім’я…
